ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА




                                  

«Іловайський щоденник»

Розпочався 2018 рік, ще один рік війни, закінчення якої чекає вся Україна. Нікого не дивують слова: «непідконтрольні території», «АТО», «переселенці». А серед звичайних українців є справжні герої, які обрали своїм «ремеслом» захист Вітчизни, незважаючи на,притаманний всім, страх смерті та неминучу розлуку із рідними. І хто, як не вони, творить сьогоднішній день? І хто, крім них, зможе розказати світу правду про те, що насправді відбувалося на лінію вогню?

Але людині, яка пройшла крізь справжній ад, боляче згадувати ті події, що хочеться забути. Адже пам'ять змусить побачити обличчя загиблих товаришів, пережити їх смерть ще раз, викличе безліч питань, що починаються словом «Якби…» та не мають відповіді.

Роман Зіненко, людина, якій дуже підходить теза «один з небагатьох». Він був в числі перших 40 добровольців, що записалися в батальйон «Дніпр-1».Мав щастя вийти живим та неушкодженим із оточення та «зеленого коридору» під Іловайськом, і написав книгу про ті страшні дні.

«Іловайський щоденник» не може залишити нікого байдужими, як і трагедія, що сталася в серпні 2014 року. Це одне із перших свідчень очевидця війни на Сході України. Тому наша бібліотека не могла бути осторонь та запросила 17 січня до читальної зали на меморіальне обговорення книги вихованців Ліцею «Правоохоронець» та учнів ХЗОШ №97. Водночас гостями зустрічі були радник губернатора з питань спілки ветеранів АТО Олександр Сергійович Сергіїв, який особисто приймав участь у боях за Донецький Аеропорт, та Віктор Васильович Сущій заступник голови спілки ветеранів АТО Московського району, що в 58 років став добровольцем батальйону «Айдар».

Співробітники бібліотеки познайомили присутніх з хронологією подій, звернувшись до документальних кадрів, спогадів безпосередньо Романа Зіненко та інших очевидців. Бібліотекарі, як жінки, не могли втриматись від ліричних віршів-звертань до героїв-захисників та міркувань про долю матерів та дружин воїнів, що благословляють рідних чоловіків на подвиги, відпускають зі сльозами на очах та чекають. Але найбільш вражаючою частиною заходу був виступ ветеранів АТО, які казали не стільки про війну, скільки про необхідність бути доброзичливими один до одного та пам’ятати про те, що саме від прийдешнього покоління буде залежати майбутнє України та мир на нашій землі.