ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА




                                  

«Читали, читаємо й будемо читати»

Зараз будь-який твір будь-якого автора можна знайти без проблем. Хто хоче й може - читає онлайн або завантажує електронний варіант книги. Хто хоче й може - купує паперову книгу й насолоджується і змістом, і самим процесом читання. Але так було не завжди. Згадаємо?

ПУСТІ ПОВНІ ПОЛИЦІ

Країна, у якій усі вміли читати, не могла обійтися без книжок. Надто в часи, коли ще не було ні комп'ютерів, ні розгалуженого телебачення - адже починалося воно з трансляції одного каналу в обмежений відрізок часу, в основному у великих містах. Навіть радіомовлення пропонувало від сили два канали, тобто вибір був аж ніякий. Та й гасло «всім вищу освіту» змушувало доводити, що люди її гідні, тобто поважають друковане слово і прагнуть до культури, втіленої в книжки. І полиці книжкових магазинів не були порожніми - чого не було, того не було. От тільки при цьому купити хорошу книжку було важко. Адже основний асортимент складали твори ідеологічного забарвлення різних видів і жанрів. Можна було також побачити й видання з «програмними» творами. А народ шукав розважальну літературу або, навпаки, цікаві новинки та авторів, які мали репутацію випробуваної часом, на кшталт Булгакова чи Селінджера. Ні, такі книги теж друкували і розподіляли по магазинах, але їх тиражі були надто малими, щоб забезпечити всіх охочих.

Звичайно, народ пристосувався до таких реалій. Найпростіше - приховували нові надходження, а потім «забезпечували» своїх людей - рідних, добрих знайомих або й відвертих спекулянтів. Звичайно, не без користі для себе. Ті, хто працював у магазинах у 60-80-ті роки минулого століття, добре пам'ятають той принцип: я тобі книги з мого магазину - ти мені японський фарфор зі свого. Або принаймні грошову компенсацію ризику від незаконної оборудки - це вже для спекулянтів.

А звичайний покупець, у якого не було потрібної «руки», міг сподіватися, що бодай кілька примірників попадуть у продаж, і чергувати під магазином - або ж звертатися до перекупників.

ЗАКОРДОН НАМ ДОПОМОЖЕ

Щоправда, був спосіб, хоча й дещо «лотерейний», цілком легально поповнити свою бібліотеку хорошою книжкою. Оскільки товар розподілявся по магазинах більш-менш рівномірно, то у невеликі населені пункти потрапляло часто стільки ж примірників друкованих видань, скільки й у великі. А попит у цих містечках був усе ж таки меншим, тому якщо книжку не купували, вона могла пролежати на полиці дуже довго. До самого візиту міських покупців.

ВТОРИННА ЛІТЕРАТУРА?

А ще була така практика, як отримання книжок за макулатуру. Здаєш 20 кіл паперового непотребу - отримуєш... Те, що потрібно масовому читачу. Були серед «макулатурних» книг, звичайно, і «Віднесені вітром», але левову частку складали різні «Анжеліки», романи Дюма-батька, Дрюона тощо.

Звісно, кількість екземплярів була не безмежною, тому перекупники паслися і в пунктах прийому вторсировини - здавали за домовленістю з працівниками макулатуру (без цього ніяк - звітність!), а потім перепродавали отримані книги інколи вдесятеро дорожче за їхню офіційну вартість.

ВИБРАНІ Й ПОВНІ...

А ще можна було оформити підписку на різні серії. Були вибрані й повні зібрання творів вітчизняних і закордонних авторів. Були серії - додатки до різних журналів. Були тематичні серії -дитячі, енциклопедичні, пригодницькі тощо.

До речі, 200-томна «Всемирка», на яку можна було підписатися 1967-го року, обійшлася власникам у кілька сотень карбованців. І подейкують, що зараз на інтернет-аукціонах цю колекційну серію в доброму стані можна придбати за 30-35 тисяч гривень.

ЛІТЕРАТУРА У ЖУРНАЛАХ

Але були й не такі екстремальні варіанти долучення до літератури. Старше покоління добре пам'ятає гібрид книги і ЗМІ - «Роман-газету». Ті, хто підписувався на неї, міг розраховувати почитати нові твори Бикова та Айтматова, Астаф'єва та Адамовича й багатьох інших. Також часто підписувалися на журнали, в яких друкували прозові твори. «Новый мир», «Нева», «Иностранная литература» були постійними джерелами літературних новинок. А вітчизняний варіант «Чарівника країни Оз», казки Волкова, можна було прочитати в журналі «Наука й жизнь». Там же друкували твори Хейлі, Ліндгрен, Ле Гуїн, Гарднера тощо. «Юность» надавала свої сторінки для публікації творів Алєксіна, Іскандера, Арканова та багатьох інших. Цікаві публікації були й у таких журналах, як «Огонек», «Студенческий меридиан», «Пионер», «Техника молодежи», «Вокруг света», «Человек й закон». Власне кажучи, будь-яке ЗМІ могло вийти з цікавим прозовим твором на сторінках. І часто ці видання зберігали, складали, щоб потім перечитати.

А інколи, коли поруч були спеціалісти, виривали з кількох номерів журналів потрібні сторінки, збирали їх і підшивали. Утворювалися такі собі «зошити», які займали почесне місце на полицях. Ну й що, що непоказні - зате улюблені. І от що цікаво, власники таких «самвидатів-сампрошивів» доволі часто не купують нових книг з творами, які таким чином зібрані колись давно. Адже зміст буде той самий, а зовнішня форма -то світове.

У 90-х дефіциту книг прийшов кінець. І прилавки, згідно з правилом маятника, заполонили видання дуже різного рівня якості -як зовнішнього, так і внутрішнього. Можна було знайти дуже цікаві твори, надруковані на газетному папері, і видання на грані фолу, майже порнографічного змісту, на крейдованому папері. Книжковий голод було втамовано. Ті, хто збирав книги «для престижу», припинили це робити. Ті, хто дійсно цінував хорошу літературу, зрозуміли, що на таку кількість цікавих книг у них просто не вистачить грошей. І книжковий бум пішов на спад.

Але є і добра новина. Зараз, попри онлайново-комп'ютерну доступність книжок, потроху відроджується інтерес до них. Адже одна річ - просто читати з монітора, і зовсім інша - взяти в руки добре видану книжку, комфортно влаштуватися на дивані або в кріслі й зануритися в перипетії сюжету...

За матеріалами газети «Слобідський край»

Читайте також