28 липня

Літо… Спека…

О цій порі мені часто плине на спомин далеке дитинство, і літо, коли я їздила до бабусі в село. Який це був щасливий час, як довго тривав кожен день, наповнений відкриттям чогось цікавого та незвіданого; як радо відкривалася назустріч нам, допитливим, «земна нев`януча краса».

Напоєне світанком небо, дзвін цикад в верхів`ях вікових дерев, вітри, що змагаються друг з другом за кожен березовий листочок. Спека- як лихоманковий жар. Золоте мерехтіння в повітрі, коли сонце сідає і фарбує круті гори, увінчані коронами селищ, рожевим та шафранним цвітом. І земля, яка неустанно осипає нас різноманітними дарами; земля, яка безперервно росте нам назустріч, – там духмяніють м`ята, любисток та чабрець; там наливаються солодким соком вишні, там пружне насіння липи пахне сміхом дівчат, яким вони стрічають хлопців в тіні дерев. Річка сяє тонким бірюзовим намистом між порослих травою берегів. Як весело плескатися з друзями в ній цілими днями та мріяти, щоб літо не закінчувалося ніколи..

Давно вже минуло дитинство та ці спогади завжди піднімають настрій та надають наснаги пережити пекуче літо у великому місті.

This entry was posted in Uncategorized. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *